Історія

Посилення адміністративного тиску на село призвело до непродуманого переселення в зв’язку з будівництвом водосховища для Кременчуцької ГЕС. В березні 1957 року повинні були переселитися 300 господарств. «Оцінку» — гроші на переселення — отримував голова родини. Багато людей використали її на купівлю хати в сусідніх селах. На новому місці не було жодного деревця. За 9 км. на плечах люди переносили свої пожитки.

Село одержало назву Ново-Домантово. Сюди планували переселити Коробівку та Домантів. Утворилися три кутки: Домонтівщина, Коробівщина, Рибальське.

18 вересня 1958 року будівельники спецбудтресту №1 здали в експлуатацію нове двоповерхове приміщення школи.

Село будували на місці хутора Бурдоносів. 10 квітня по Київському телебаченню, а 11 квітня по Центральному — в новинах оператори показали весняну сівбу на ланах колгоспу. В сюжеті механізатори І. Зубович та В. Олефір ведуть посів.

В грудні 1962 року відбулося об’єднання двох колгоспів, що став носити ім’я В. І. Леніна. Головою колгоспу обрали О. Г. Стеблину, що перед цим 20 років очолював колгосп в с. Коробівка, заступником і секретарем партійної організації обрано І. М. Міщенка. Головою Сільської Ради С. Т. Строканя. Влітку 1962 року дорога з твердим покриттям з’єднала Ново-Домантів з київською дорогою.

Активну участь в розбудові нового села брали учні. Вздовж вулиці були висаджені дерева. Учні взяли шефство над пам’ятником воїнам, що загинули 1943 року в битві за Дніпро. Відбулося поспішне перенесення рештків воїнів з старого села. 1963 року споруджено обеліск воїнам-односельчанам. 1965 року встановлено пам’ятники воїнам-визволителям та В. І. Леніну. 1965 року загальні збори колгоспників ухвалили створити кімнату трудової слави. Вчитель Повстень А. М. разом з учнями обладнали кімнату в будинку культури.

З 1962 року в селі була запроваджена паспортна система, молодь почала виїжджати в місто.

1967 року разом з ПМК-231 в селі збудована нова школа, пекарня, лікарня, поліклініка, 4 магазини і будинок культури на 650 місць. Селу присвоюється звання «Село зразкового порядку».

Під серйозним контролем райкому партії була політична освіта. Директор середньої школи М. П. Шеремет закінчив філософський факультет вечірнього університету марксизму-ленінізму в Черкасах. Раз на тиждень в усіх організаціях села проходили політнавчання. Кожен вчитель мав передплачувати декілька примірників газет та журналів а також мати повне зібрання творів В. І. Леніна. В цей час добре працювала бібліотекар М. М. Дудник. Вона випускала стіннівки на фермах, організовувала бібліотеки на виробництві, очолювала комісії, переписи на селі.

В селі було відкрито будинок побуту. В ньому працювала швейна майстерня, годинниковий майстер, фотограф, швець, стіл замовлень, хімчистка, автоматична пральня.

1973 року колгосп двічі визнаний переможцем у Всесоюзному змаганні і був нагороджений 2 Червоними прапорами Міністерства сільського господарства СРСР.

В нелегких умовах доводилося працювати колгоспу «Дніпровець». В липні 1973 року в ньому працювало 78 рибалок. Голова рибколгоспу М. Ф. Бурдонос, члени правління А. Д. Карюк, В. О. Пащенко, О. І. Телятник, І. Я. Комиш.

В районі знали і поважали домантівчан. На районну дошку пошани занесено фотографії М. Д. Закусила - рибалки колгоспу «Дніпровець», О. І. Харини — вчительки Домантівської СШ, О. І. Дорофія — тракториста колгоспу ім. Леніна, Г. П. Харченко — майстра «Золоті руки», Н. К. Шмигуль — доярки, М. О. Мельника — лікаря, В. М. Проценко — доярки. Удостоєні високих нагород — І. М. Бакай, Г. П. Поліщук, О. Т. Сізьон, Г. П. Харченко, К. С. Шабельник, О. Г. Стеблина.

Війна не минула повоєнні покоління. В. М. Юрко брав участь у арабо-ізраїльському конфлікті та Алжирі, в Угорщині воювали В. Коваленко, М. П. Молодик, О. І. Харина, Т. Пащенко, І. К. Нос, в чехословацьких подіях брав участь О. О. Нездолій. Через Афганістан пройшли Ю. Кравець, Я. Мокрицький, В. Мірошниченко, М. Рибалко, О. Карпенко, В. Сергієць, В. Дзюбка, А. Гавриш, О. Кушніренко.

Чорнобильська біда не минула село. Більше 30 чоловік, мобілізовані військкоматом, працювали в радіаційній зоні. Серед них В. Мельник, О. Жук, Я. Черес, М. Дорофій, І. Гавриш, М. Бурий, Н. Кикоть, О. Яхременко. Вони рятували Україну від катастрофи.