Історія

У XIX ст. Населення назавжди розпрощалось з назвою містечка – Домонтів. Сама назва теж стає різною: Домантове, Домонтове, Домантів. 1801 р. в Домантові працювало лише 11 ремісників. Занепала пристань, ярмарки. Панщина зросла до 3 днів.

У 1812 році під час Вітчизняної війни в складі Золотоніської сотні домантівські козаки брали участь у походах на Могилів, Нове Замостя. Поміщики також брали участь у війні. Дворянин Я.Деркач «козакував на берегах Рейни», мав багато орденів та звання полковника. Генерал-майор Андрій Іванов, майор Воєводський, брати поручники Андрій та Степан Томари заробили військові звання та «личноє» дворянство. Юзефович Дмитро Михайлович був генералом, героєм війни 1812 року.

1961 р. цар Олександр ІІ підписав Маніфест про скасування кріпацтва. Лише через 2 роки ця звістка досягла Домантова. Викупна ціна на землю перевищувала ринкову в 2 рази. Поміщики і багаті селяни очолювали товариства, що носили їх імена: Косгодська, Кулябко-Корсуки, Корецького, Тамарине, Деркача. У Домантові на 627 господарств було 32 теслі, 24 шевця, 15 чоботарів, 3 столяри, 8 праль, 39 ткачів, 19 візників, 110 рибалок, 4 тютюноводи.

На кінець ХІХ ст. в селі проживало 2198 чоловік, діяла освячена 8 лютого 1880 року церква Різдва Пресвятої Богородиці. При церкві була сторожка, бібліотека, жіноче церковно-приходське училище, квартира для псаломника. Їй належало 47 десятин землі.

Відзначились домантівці і у російсько-турецькій війні. Так Дорофій Андрій Сидорович нагороджений медаллю, яка зараз зберігається в Черкаському музеї, за участь у війні 1877-1878 рр. та грецьким знаком за хоробрість. Його син нагороджений медаллю «За похід на Китай» 1903 р. та георгіївським хрестом. Повернувшись додому, він подався на заробітки в Сибір. Після розрахунку з податками отримав паспорт, який зберігається в Домантівському краєзнавчому музеї.

По-іншому склалась доля іншого учасника війни Михайла Олексійовича Домантовича, який служив фельдфебелем. По закінченню Полтавського кадетського училища дослужився до генерала.

На початку ХХ ст. революційний настрій був відчутний і у Домантові. 18 жовтня 1905 р. молодь Золотоноші, Коробівки, Вільхів, Домонтова (всього близько 500 чоловік) розгромили поліційне управління, волосну управу, поштово-телеграфну контору і звільнили заарештованих. Ескадрон козаків з Черкас на чолі з приставом Саєнко придушили повстання. У виступі брали участь Ф.Молодик, Г.Ярешко. Суд над учасниками повстання відбувся в Лубнах.

У Золотоноші була створена демократична громада з 15 чоловік, на чолі якої стояв М.О. Злобинець. Народився він у Золотоноші, а ріс у сім’ї тітки в Домонтові. Згодом одружився та поселився в Домонтові. 1914 р. він підняв питання про збір коштів на пам’ятник і впорядкування могили Т.Г. Шевченка в Каневі. М.О. Злобинець – автор книг «Історія с. Домонтів», «Історія козацької сотні», «Козаки». 1910 року в селі було 33 промислових заклади, 10 крамниць, 40 пасік, читальня, школа в 5 приміщеннях.

Перша світова війна завдала великої шкоди селу. Сотні односельчан, перев’язані рушником, ішли на фронт. В армію забрали коней, підводи. Десятки односельчан стали георгіївськими кавалерами. Дорофій Г.А. відзначився в Карпатах.Героєм Брусиловського прориву став кулеметник Смаглюк І.Н. По 2 Георгія мали Кисломед П.Ф., Цюра Н.М.

Георгіївський хрест «За службу та хоробрість».

Нагорода була встановлена 1769-го року імператрицею Катериною ІІ і мала 4 ступені.