Історія

У XV ст. на Черкащині з’явились перші поселення козаків, а самі Черкаси (засновані в кін. XIII ст.) стали їх могутнім укріпленням від набігів кримських татарів та турків. Для захисту від ворогів був зведений Черкаський замок (тепер на його місці Пагорб Слави). З Домантова згадується Щурова рота, що цей замок охороняла. 1535 р. – «Домонтове село та Мошни здавна на замок возили і воду носили по тижню, рік від року ту службу на замок служили».

Отже, коли князь Василь До[в]монт вдруге у 3-й чверті XVI ст. одружився, то Домантів уже існував. Від першого шлюбу з Іриною він уже мав сина Василя. Від другого шлюбу з Оленою Глинською (рід Глинських мав татарське коріння, генеалогічно його пов'язують з Мамаєм) в нього було 2 дочки. Внук Василя Григорій одружився з Полонією Тишанкою Биковською і 1585 р. передав їй у власність «маєток свій власний батьківський Домантовичі з людьми». Домантівщина тоді включала Золотоношу, Піщану, Антипівку, Мошни, Лебедин.

Литовський статут 1588 р. обмежив володіння селян. Панщина складала 2-4 дні на тиждень + повинності (мед, сіно, худоба, хутро, осетри). Селяни Домонтова відмовились виконувати повинності, почалось повстання. Сам князь під прикриттям озброєної челяді втік у Черкаси.

1616 р. Златопольський (за дорученням черкаського старости Я.Острозького) подав позов на Полонію Домонт про незаконне володіння селянами, що нібито належали до Черкаського староства. 1635 р. коронному стражнику С.Лащеві наказано відібрати королівські маєтки від П.Домонт. Стара княгиня, взявши з собою правнуку Марію Олексичну, втекла до Черкас на човні під опіку князя Вишневецького. Лящ володів Домонтовим 4 роки, 1639 р. збройний загін на чолі з князем Вишневецьким повернув Домонтів княгині. Проте наступного ж року купив його у неї за 666 злотих. Він намагався покатоличити населення. Проте населення продовжувало зберігати православну віру. На могилі Довмонта довгий час зберігалась каплиця та 6-метровий хрест.

1616 р. в містечку згадується церква і школа. Є легенда про заснування церкви. По Дніпру пливла ікона. Вона прибилась до берега, де її знайшли рибаки. Ікона сказала: «Тут як вдома». На тому місці була збудована церква трьох святителів – Василя Великого, Григорія Богослова, Івана Златоуста. З часом церква опустилась на дно озера, що отримало назву Святе. У гарну погоду можна побачити хрест на вершечку церкви.

Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким
(Микола Самокиш, 1934).

Коли у 1648 році М.Кривоніс став Черкаським полковником, в його полк увійшла Домонтівська сотня, яка брала участь у всіх боях Визвольної війни. До складу сотні входили Домонтів, Коробівка, Матвіївка, хутір Кабанівський. Сотня мала прапор синьо-жовтого кольору, із зображенням козака з мушкетом. На печатці зображено литовську корону, по боках літери «С» і «Д», в центрі – лук і стріла. Нижче літер по боках – носи човнів, над луком зображення хреста, внизу – 2 півмісяці та шабля.

Козак Домонтівської сотні Яцько Худолій був обраний полковником Запорізької Січі. Він підняв повстання проти Зборівської угоди, але Б.Хмельницький жорстоко розправився з повстанцями і Худолія страчено. Також на посольській службі відзначились брати Роман та Андрій Бутенки (забезпечували секретність посольства Б.Хмельницького до Росії).

В роки Визвольної війни в селі виник монастир, що слугував за шпиталь. До цього часу в селі живе назва «Чернечий берег», а в Матвіївці – земля під назвою Монастирище. На полі біля колишнього КРП «Дніпровець» було козацьке кладовище.

В результаті Визвольної війни селяни стали вільними та почали заселяти землі шляхти. Так біля містечка Домонтів виникло село. 1667 р. Росія з Польщею заключили Андрусівський сепаратний договір між Польщею і Росією. Правобережний гетьман П.Дорошенко звернувся із закликом не визнавати угоду. Домонтівці приєднались до нього. Вони не визнавали ні лівобережного гетьмана, ні цісарської влади. 15 червня 1669 р. утворилась Наддніпрянська республіка. Лівобережний гетьман зруйнував Домонтів.

Домонтівською сотнею почав командувати Степан Томара (1672-1691 рр.) – людина корислива і байдужа до України. 1687 р. жителі захопили майно сотника С.Томари та полковника Л.Полуботька.

1715 р. С.Томара прибрав собі до рук землі священиків Ф.С.Добронизького та Г.С.Лейби. Священик Добронизький одружився на В.Л,Полуботок, дочці Переяславського полковника, що володіла ґрунтами в с. Безпальче, Домонтів. Його землі перейшли Томарі. Старий Добронизький удавав з себе божевільного, а сам ховав скарби. Є.Гребінка у своїй повісті «Чайковський» згадує легенду про скарб, що схований на дні озена Горіхове, що поблизу Домонтова. Це бочка з золотом, прикута ланцюгом до дуба.

Війни 1733-1734 рр. з Польщею, 1735-1739 рр. з Туреччиною зробили Домонтів місцем постійного скупчення російських військ. 1732 р. в Домонтові проживало 595 козаків та 19 представників козацької старшини, а на 1781 р. дворян – 7, різночинців – 183, хат – 601, населення – 1600.

У 70-х роках XVIII ст. містечко Домонтів перетворилось на звичайне кріпацьке село, в якому і згадок не було про ринкові відносини, капіталізм. Селянам було заборонено переходити від одного власника до іншого. Панщина становила 2 дні.

Селяни активно підтримували гайдамаків. Серед керівників селянської війни, що отримало назву «Коліївщина» (1768), були Домантівські козаки В.Шелест, вбитий в Холодному Яру, В.Сагатенко, страчений в м. Кодня.

Коліївщина

1775 р. за наказом Катерини ІІ було зруйновано Запорізьку Січ, 1781 р. ліквідовано Домантівську сотню. Прапор сотні довго зберігався в музеї м. Чернігова.