Історія

Після падіння Тимчасового Уряду на території Росії та України розвертається Громадянська війна.

Вторгнення більшовиків змусило Центральну раду звернутись за допомогою до Німеччини. В Домантів виїхав загін гайдамак. Вони побили нагаями селян, які розібрали ліс, що його заготував Кальман Дувид, власник крамниці.

Золотоніське збройне повстання очолив А. С. Шарий — більшовик, представник ЦК партії. Домантівці та коробівці склали дві роти, що здійснили напад на німців на ст. Гребінка. Німці придушили повстання, рештки загону з гарматою і двома кулеметами перебралися на о. Богун. Пробилися до Медведівки. Крючка М., Лучанінов К., Малій М., Бебко М., Бакай З., Цюра А., Зуй Я., Бульда Д., Молодик С., Тамара В., Січка К. взяли участь у Звенигородсько-Таращанському повстанні проти німців. 10 листопада розгорілося друге Золотоніське повстання. Влада перейшла до Директорії. Директорія перетворила всі повстанські загони краю в Золотоніський повітовий революційний загін.

26 грудня 1919 року 60 стрілецька дивізія Червоної Армії зламала упертий опір денікінців і визволила Золотоношу. Окремий полк Тамбовського ВЧК розмістився в Домантові. Командир Ромашад проводив мобілізацію молоді. В селі створено осередок комсомолу. Мобілізовані були направлені в 55-й полк, що знаходився в м. Кам’янка.

7 років війни перетворили Золотоніщину на руїну. 1920 року в с. Домантів створено КНС — комітет незаможних селян. Активними членами були М. Краснобай, Г. Ткаченко, Г. Бебко, Ф. Комиш, І. Малій, Л. Кравець, І. Сізьон, З. Супрун, Г. Зуй, Я. Кувейна, І. Цюра, І. Кононенко, М. Салогуб, М. Горбенко, Л. Бойко, А. Карюк, О. Дрижак, В. Тамара, М. Кравець, І. Білоус.

1926 року в Домантові організовано ТСОЗ — товариство сільського обробітку землі, що об’єднало 22 сім’ї, на чолі з М. Богданом. Очолив бригаду П. Дрижак. Активні члени ТСОЗУ — Сачко І. Я., Сачко Я. Я., Крючка В. А. Безверхий І. І., Тамара Г. І.; комсомол очолив Супрун Ф. В.

У 1925 році було відкрито лікарню. Фельдшером Доманівської амбулаторії був Гриценко Іван Михайлович. Також збудовано лазню, хату читальню, сільбуд на 100 місць, крамницю. 1929 року відкрилася промислова артіль «Дніпрова хвиля», головою якої обрано В. Бакума. 1923 року в селі проживало 3585 чоловік, 1926 року — 4322.

Всю культурну роботу в селі проводила ініціативна група, в яку входило 26 чоловік. Вечорами йшли вулицями бандуристи, співаки. Неперевершеним майстром бандур був С. Молодик, найкраще грав І. Голубенко. Кращими акторами сцени були Пакіна Фрося, Кравець Г., Нос Настя, Малій Марко, Молодик Яків. В любительських спектаклях брала участь Наталія Ужвій — актриса київського театру «Березоль».

Наталія Михайлівна Ужвій (*8 вересня 1898, Любомль — †22 липня 1986, Київ) — українська радянська акторка театру і кіно.

1922-1925 рр. навчалася в Драматичній студії при Першому Держ. Драматичному Театрі УРСР ім. Т. Шевченка у Києві і виступала на його сцені. 1925-1926 рр. — в Одеській «Держдрамі», 1926-1934 рр. — в «Березолі», далі — в Харківському Українському Драматичному Театрі ім. Т. Шевченка і з 1936 — в Київському Державному Академічному Українському Драматичному Театрі ім. І. Франка.

Найяскравіше талант Ужвій розвинувся у «Березолі». В її репертуарі близько 213 ролей у театрі і 20 у кінофільмах. Кращі з них: Фруманс («Золоте черево» Ф. Кроммелінка, 1926), Маґельон («Король бавиться» В. Гюґо, 1927), Джулія («Змова Фіеско…» Ф. Шіллера, 1928), Тьотя Мотя («Мина Мазайло», М. Куліша, 1929), Череда («Кадри» І. Микитенка, 1931), Тугіна («Остання жертва» О. Островського, 1939), Беатріче («Багато галасу даремно» В. Шекспіра, 1940) та ін. Пізніше — в ролях героїнь майже в усіх драмах О. Корнійчука, О. Левади, М. Зарудного й ін. сов. драматургів. У кіні: Ярина («Тарас Шевченко», 1926), Марина («Тарас Трясило», 1927), Настя («Прометей», 1936), Анна («Украдене щастя», 1952), Марія («Земля», 1954) та ін.

1922 року в Домантові створено садово-городню артіль. При ній щорічно 34 слухачі закінчували сільськогосподарську школу. В програмі — городництво, луківництво, скотарство, закладання парників.